Раптом... Невеличка розповідь і дітям, і дорослим...

Раптом

Сьогодні вдень зустріла невідомого (поки шо) павука у своїй кімнаті. Сиділа собі та раптом відчула присутність. З-за шафи шось стрімко сунуло угору. Швидко та вправно рухалось у порожнечі назустріч моїй сріблястій мандалі, що  схожа на павутиння (Зірка Адвайти). Насправді ж вміло перебирав усіма 8 лапами свою застиглу слину павучок. "А мабуть шо у школі з фізри у нього були п"ятірки" - подумалося та згадала свої відчайдушні спроби здолати той бісів канат.

Дмухала на нього аби сховався, бо не проти такого сусідства, але у яке з багатьох очей дивитись аби співпасти душами та співати єдину пісню? спершу йшов за моїми натяками - сховався за шафу...та дуже скоро з"явився знову. Скучив!

А за шафою у нього, як вдалося розгледіти, тендітне мереживо - павутиння, то ж чувак давно сусідствував, просто не наполягав на знайомстві. Малий інтроверт чи просто не цікавлять його люди як такі. Його, павучачі справи, набагато важливіші.

Дивилась на ці його спонтанні па, та все ж вирішила відправити його на волю. Втішалась тим, що вже не холодно. Мить була хвилююча, рухи істеричні. Швидко змахнула гімнаста до сумочки від ноуту та стрімголов кинулась до балкону. Недавнє спостереження натякало - він спритний хлопчина. Відчула себе Девідом Коперфілдом, як стояла на балконі. Відкрила сумку, а там нікого. Малий бешкетник зник. Ще й мабуть реготав, як втікав до нової схованки. Бо ж, явно, харизматична істота, з характером. Та фотороботу не складали. Крім пухкого заду та багатоніжжя, дрібних рис (як то кольору очей) не розгледіла,- надто мало часу ми провели разом. Десь тепер переховується у безмежних просторах Всесвіту № 30. Мабуть, ще зустрінемось.

Автор данного творчого ессе - Сагалаєва Діана (психолог, тренер йоги, просто чудова дівчина з багатим внутрішнім світом)